вторник, 26 февраля 2019 г.

Чого хочуть викладачі?

Викладачка в мережі жаліється, що в університеті заблоковано доступ до Sci-Hub, немає  JSTOR,  а на "почитати" зарплатні не вистачить. І пост неодноразово залайканий. Давайте розберемося, чого хочуть викладачі, і чи в змозі ми задовольнити їх потреби.

Sci-Hub - науковий сайт і тіньова бібліотека, що працює під слоганом To remove all barriers in the way of science

Sci-Hub - інтернет-ресурс, що надає доступ до більш ніж 64,5 мільйона наукових статей та інших праць. Перший відомий веб-сайт, що надає автоматичний і безкоштовний доступ до повних текстів наукових робіт в масовому масштабі.

Сайт Sci-Hub надає доступ до статей, не вимагаючи передплати або оплати. Про законність, мораль та сайти доступу можно почитати тут.


JSTOR (скорочення від англ. Journal STORage) - цифрова база даних повнотекстових наукових журналів (на різних європейських мовах), а також книг (гуманітарні науки, тільки англійською мовою).

Доступ до бази даних платний - індивідуальний або корпоративний (корпоративні передплатники JSTOR - переважно бібліотеки і видавництва). Якщо бібліотека підписана,   її читачі користуються базою даних JSTOR безкоштовно

JSTOR надає вільний доступ до статей, опублікованих в США до 1923 року, а в інших країнах - до 1870 року. Це близько півмільйона статей з двох сотень видань, тобто 6% від усіх статей, доступних на JSTOR.

В даний час на сайті JSTOR працює послуга «Книжкова полиця» (англ. Shelf). Навіть в тому випадку, якщо клієнт не має платного (або безкоштовного корпоративного) доступу до жодного з журналів, він може в режимі вільного перегляду читати одну статтю протягом 14 днів. При цьому на «книжковій полиці» може бути не більше трьох статей одночасно. Для користування послугою необхідна реєстрація.

Авторські права ЗВО на праці звільнених викладачів

Відповідно до ч. 2 ст. 429 Цивільного кодексу України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, питання авторського права на службові твори викладачів можуть вирішуватися ЗВО шляхом укладання з викладачами авторських договорів, відповідно до яких майнові права на службові твори можуть належати спільно ЗВО та автору (як визначено ч. 2 ст. 429 Цивільного кодексу), або лише ЗВО.

Факт звільнення автора службового твору не позбавляє ЗВО майнових авторських прав на цей твір.

пятница, 8 февраля 2019 г.

Не вір, не лайкай, не репость: 10 заповідей медіаграмотної людини

Дуже просто, на прикладах демонструються основні принципи медіаграмотності. 
Соціальні мережі змінили нашу реальність. Останні кілька років інформація про світ навколо приходить до нас із їхніх стрічок. Раніше ми отримували відфільтрований, відредагований, структурований контент із медіа. Він був різний, але ми знали, хто за це відповідає. Якщо якесь медіа діставало нас остаточно, ми припиняли купувати видання, дивитися телеканал чи заходити на сайт.
Тепер “сміттєвий” контент стукає у наші двері, не питаючи дозволу. На нас ринуть навали фейків, пропаганди, маніпуляцій, корисних ідіотів, популізму, чорного і білого піару, прихованої політичної реклами, брехні заради кліків, грантів чи просто з любові до процесу. Стрічки соцмереж виглядають, як філіал божевільні, навіть у найпритомніших із нас.
Як вижити у ній і залишитись при здоровому глузді? Дотримуйся заповідей медіаграмотної людини! (все-таки медіаграмотність пишеться разом).
Джерело: uchoose.info

Не вір картинкам

Фотошоп має величезні можливості. Навіть школяр за 5 хвилин домалює свастику на український танк, скажімо, батальйону Айдар. І ось уже тисячі репостів кричать нам, що українські добровольці – нацисти і антисеміти.
А як гарно виглядають сім веселок у Коломиї! Рука так і тягнеться натиснути “лайк” і “репост”. Особливо, коли автор ще й підписав, що то Боже диво. Наше почуття законної гордості і незнання законів фізики вимагає розповсюдити це. І дарма, що це фото з Пенсильванії, яке науковці спростували ще два роки тому.
А хіба ми пройдемо повз нещасну яснооку дівчинку, яка потребує допомоги? Хто ми – люди або черстві монстри? Звичайно, ми поділимося публікацією з номером картки для допомоги. Навіть якщо дівчинка – цілком здорова і не має жодного стосунку до шахраїв, які “збирають” їй гроші.
Нехай гугл стане твоїм другом. Перевір картинки через Google Images. Щоб відсіяти зайве, обмеж пошук періодом часу, коли відбувалася вказана подія.

Не вір відео

У пропаганду вкидають величезні гроші, яких цілком достатньо навіть, щоб зняти кіно різного ступеня переконливості. Як оці “масові заворушення в Одесі”.
Є й простіший шлях. Уже готове відео нарізають на зручні шматки. Тож, якщо обурений герой ніде не говорить, проти чого він обурюється, – можливо, ці місця просто вирізали. Так звернення до Путіна матері загиблого російського солдата перетворюється на звернення української матері до Порошенка.
Забий у гугл чи ютуб ключові слова, наприклад, “Обращение матери солдата” – і велика ймовірність, що ти знайдеш оригінал.
Є ще простіший шлях підробити відео – не треба нічого різати. Лише взяти добре забуте старе відео, перезалити його в інтернет – і вуаля – навчання на Кавказі 2012 року перетворюються на Світлодарську дугу 2016-го. Щоб запідозрити фейк, достатньо придивитися до ландшафту і прислухатися до мови.

Не вір іноземним медіа

Посилання на іноземні видання звучить, як магія, додає солідності і відкриває для фейків усі двері. Ми звикли довіряти розумним людям із Заходу. Але спочатку варто розібратися, що це за медіа, чи воно справді публікувало цю новину, чи мають його автори упередження – і які.
Наприклад, Bloomberg ніколи не повідомляв про величезне родовище золота у Криму.
А британський сайт The Independent, хоч і звучить солідно, належить росіянам і не раз був помічений у поширенні фейків.
Також не зайве з’ясувати, хто автор новини, що іще він писав, і чи це часом не блог. У блогах часто з’являються випадкові люди, за яких керівництво видання не відповідає. Як у цій історії з Buzzfeed. Топове світове медіа нібито повідомило про табори для сирійських біженців в Україні. Звідти, мовляв, вони ринуть у Європу. Насправді, про це написав блогер Іван Коваль – і це було єдине його повідомлення. Він підсилив його фейковим скріншотом новини “Укрінформу” з посиланням на українського експерта. Ні цитати, ні новини ніколи не існувало.

Не вір цифрам

Цифра завжди звучить переконливо. Особливо якась складна. Чи страшна. Чи і те й інше водночас. Наприклад,як у цьому випадку. Військовий прокурор обмовився, сказавши, що понад 10 тисяч військових “загинули не від бойових дій”. Потім він додав, що це безповоротні і санітарні втрати. Поясню: безповоротні втрати – це загиблі, санітарні – поранені. Потім українські медіа, які не знають матчастини, розповсюдили цю цифру, як кількість “небойових” загиблих. Військова прокуратура мусила спростовувати це додатково.
Російська пропаганда активно використовувала цей фейк, доповнюючи “новину” коментарями так званої “ДНР”, що “високі небойові втрати пояснюються сутичками російськомовних військових з українськими націоналістами”. Лента.ru заявила, що “в Киеве рассказали о двух уничтоженных украинской армией собственных бригадах”. “Вести” – про “самоуничтожение украинской армии”. “Взгляд” – що “головним ворогом української армії став алкоголізм”.
А всього лише й треба було – перевірити цифри. Якби це зробили, то побачили б, що 10 000 – це загальна кількість загиблих військових і цивільних за чотири роки з обох сторін.

Не вір політикам

Вони заявляють те, що хочуть чути їхні виборці. Гречки? Будь ласка! Політ на Марс? Жодних проблем. Хочете зради? Нате вам! От, наприклад, Сергій Тарута торік заявив, що ймовірність розпаду України, втрати суб’єктності і перетворення на сіру зону – 97%. При цьому він посилається на дані Світового банку та Академії наук. Політик спрогнозував, що наприкінці минулого року Україну мало чекати банкрутство і соціальний вибух. То й що, що Світовий банк не передбачає ймовірності розпаду держав, а займається економічними прогнозами? І навіть прогнозує зростання ВВП України на 4%. Але ж влада у нас погана? Погана. Грошей нема? Нема. Зубожіння? Авжеж. От і лягають подібні “новини” на такий благодатний ґрунт, що навіть журналісти не витрачають часу на їхню перевірку. І потім бачимо таку картину:

Не вір дослідженням

З’ясуй, хто проводив дослідження, за якою методологією. Скільки людей опитали, як формулювали запитання. Уся ця інформація має бути на сайті соціологічної організації. Якщо її немає – викреслюй цей твір зі списку тих, яким варто довіряти.
Навіть якщо з переліченим вище усе гаразд – прочитай сам текст або хоча б висновки дослідження, а не його переказ. Можливо, у ньому все з точністю до навпаки, як у цьому звіті Держдепу США про те, що Україна “лідирує щодо порушень прав людини”. Є нюанс – йдеться лише про окуповану її частину.

Не вір невідомим експертам

Справжні експерти – добре відомі, мають відповідну освіту, досвід і хорошу репутацію у професійних колах. Мають вагомі успіхи у своїй сфері, інколи – наукові праці. Натомість псевдоексперти часто виринають із небуття, щоб зробити гучну заяву. Наприклад, про участь України у незаконному світовому трафіку зброї. Google показує, що “директор збройних складів” Михайло Кононович мав стосунок до армії лише під час строкової служби і є депутатом-комуністом.
Бувають складніші випадки, коли експерта “створюють” з нуля, щоб у потрібний момент він видавав потрібні коментарі. Як фейкового експерта Пентагону, якого вирахував Bellingcat.
Не завжди варто вірити й відомим експертам, але з ними зазвичай простіше. Вони продаються дорого, не надто часто і переважно відомо або очевидно – кому.

Не вір патріотам

Розумію, що замахуюся на святе. Як не вірити, коли хтось пише, що українські бійці ліквідували пару сотень ворогів? Ну то й що, що немає жодних доказів. Так це ж наші!
Як не вірити, коли волонтер під час великого бою публікує обурений пост про те, що від нас приховують кілька десятків загиблих? Він точно знає, йому сказали перевірені люди. Він же волонтер, врешті-решт. Ну то й що, що вночі цей пост зникне і виявиться, що десятки людей не спали, бо волонтер став жертвою власної паніки? Він же з найкращих міркувань.
Не панікуй, шукай або чекай доказів. В іншому разі – стався до цієї інформації, як до недостовірної. У загиблих є ім’я, прізвище, батьки, друзі, родичі і побратими, є місце служби і командування підрозділу. Це не шило в мішку, яке можна сховати.

Не вір очам

Так, ми можемо помилятися, навіть коли бачимо щось на власні очі. Продовжуючи військову тему – кожен із нас сидить у своєму окопі і бачить лише те, що з того окопу видно. Коли над ним пролітає снаряд, нам нестримно хочеться закричати “Зрада!” Нам страшно і ми хочемо негайних дій. Але правильні дії можуть базуватися лише на точній інформації. І це потребує чесності із собою – визнати, що наші знання обмежені. Або зупинитися і подумати: а як виглядає цей снаряд, а куди і звідки він летить, розпитати командира про ситуацію на ширшій ділянці фронту. І зрада, якщо пощастить, може перетворитися на перемогу.

Завжди шукай першоджерело і докази

Ця заповідь узагальнює усі попередні. Не доведено – неправда. Крапка.
Авторка: Ольга Юркова – авторка ідеї і співзасновниця проекту StopFake.org Звідси

понедельник, 4 февраля 2019 г.

#Іздрик

 Юр Іздрик

ПОВІЛЬНІ

знаєш я думаю ти – безнадійна
думаю я – безнадійний теж
отже і відчай у нас – подвійний
і прірва між нами – майже без меж
але одна – ніжність між нами
але одна – темрява в нас
навіть не скажеш про це словами
навіть із цього не вишепчеш джаз


тільки довіра без міри і віра
віра у бога якого нема –
тіло до тіла
шкіра до шкіри
близькість невміла
поки зима
білим по білому пишуться вірші
чорним на чорному тіні лежать
все що було не повториться більше
буде хіба що німа благодать..


милістю милістю сповняться вени
виросте виросте з цього весна
все сокровенне сходить окремо –
і одкровення і чудеса
ти – безнадійна
я – безнадійний
дві безнадії – дика краса
наше прощання буде повільним
і безконечним як небеса